(no subject)

Володимир Кашка (1954 - 2006)

Аби це снігу – вище димарів,
Стихії дикої і милосердної стихійно.
Найвище дерево покриє у дворі -
Хіба що будуть в Києві горіть
Над білим-білищем хрести Софії.

Засипле все: знамена і герби,
І всіх вождів на постаментах -
З печатями нелюдської журби
Сократівські й наполеонівські лоби…
І п’єдестал – для Президента.

І стало б тихо, як в могилі,
І так тривало б сорок діб.
Ми б стільки переговорили:
Хто – з дітьми, хто – з жоною, хто – в собі.
Аби не змерзнуть, меблі попалили б,
І одяг – теж, і посвідки рабів,
І книжечки рябі.

А далі сніг почне спадать
І талі води бруд нестимуть з міста.
Крізь шиби чисті перше листя
Узрять дві жертви – кат і тать.
І мовчки Бог одну зернину житню
На всіх подасть.